Ось ми ходимо на співбесіди. Розповідаємо, які чудові працівники. Прибрехаємо і знаємо, що прибрехаємо. А потім відбувається страшне. Ми починаємо діяти, наче все придумане нами – правда.
Аріелі демонстрував існування цього ефекту у витонченому експерименті. У ході першого етапу учасникам надавали можливість схитрувати. Грубо кажучи, вони відповідали правильно на сім питань із десяти. Тільки для двох – підглянувши правильну відповідь.
Потім оголошували другий етап. 100 аналогічних питань. Можливості підглянути відповіді немає. Перед початком випробування учасників просили передбачити, скільки правильних відповідей вони дадуть. Люди знали, що реально здатні відповісти на половину запитань. Але більшість заявила, що дадуть правильну відповідь у 70% випадків.
Ввели грошову мотивацію – за правильний прогноз давали 20 доларів – але люди продовжували переоцінювати свої можливості.
Ми легко потрапляємо у пастку самообману. Свідомо прикрасивши дійсність, починаємо вірити у її реальність. І ось ми вже найкрасивіші, розумніші та креативніші. Тільки оточуючі, сволоти, цього не помічають.
У світі бізнесу ще крутіше. Об’єктивно оцінити вміння “підвищити ефективність компанії” взагалі складно. Особливо для генерального директора, який не часто чує: «А король голий!».
У результаті керівництво сприймає як належне, що позитивні результати — наслідок їхніх особистих заслуг. Тому частка невдалих угод M&A збільшується під час економічного зростання. Економіка підйому, компанія показує хороші результати. Топ-менеджер приписує успіх своєму таланту управлінця. І робить невиправдані покупки.
На підставі даних фактів створено «гіпотезу зарозумілості». Суть її проста – керівництво компанії не таке компетентне, як йому видається.
