Абсолютно не розбираючись у вині, можна хмикати і бурмотіти під ніс: “так, чилійське… це ПАР”. Багатозначно говорити: “2015 рік, значить”. І трохи зневажливо кривити губи при згадці про австралійські вина.
Знати всі ці тонкощі необов’язково. Але їх наявність широко відома, нікого не дивує і вважається нормальною.
При виборі вина.
А ось при виборі хліба, риби, олії та хоч столових приладів – вже немає. “О, це помол цього року, поля Житомирщини, з нотками свіжого коріандру” – чуємо, скажімо прямо, рідко.
Звичайно, можна почати говорити, що вино – це інше. Але особливо об’єктивних причин цього немає. Продавати бренд без вишуканостей та тонкощів просто всім простіше. Валиш бюджет у загальну іміджеву рекламу та граєш зі знижками та акціями.
А тут треба вигадати історії, довести їх до покупців. Докладати зусиль для освіти клієнтів. Хоча в результаті ми отримаємо конкурентну перевагу буквально на порожньому місці. А ще – толерантність клієнтів до ризику та можливість встановлювати ціни, справедливість яких складно оскаржити.
Перші кроки на цьому шляху зробити легко. Подекуди їх роблять, як правило, у харчовій промисловості. Не лосось, а “дикий лосось із Північного моря”.
Адже географія – це лише один вимір. У вині, копнувши трохи глибше – можна почати розбиратися у відтінках смаку та післясмаку. Вчитися правильно тримати та наливати вино у келих.
Продукт – це питання сприйняття. Будь-яку річ можна продавати як вино.
