Якось Джонсон і Кенні почали годувати пацюків фастфудом. Чізкейками, бісквітами та карамельками. Привчити гризунів до нової дієти виявилося нескладно. Швидше навпаки – їхня харчова поведінка змінилася моментально.
Механізм тяги до обжерливості – зламана система винагороди у глибині нашого мозку. Коли щури (та й ми теж) отримують щось настільки смачне та привабливе, то починають хотіти споживати подібну їжу безперервно.
Виробники напівфабриктів в курсі справи. Сіль, цукор, жири та різноманітні добавки – все націлено на підвищення задоволення від їжі. А ось досягнення насичення, до речі, зовсім не є бажаною метою.
Повертаючись до щурів – їм давали звичайний корм. До того ж пропонували класичний нью-йоркський чізкейк «Сара Лі». Звірят, по суті, поставили перед типовою людською проблемою – ми теж будь-якої миті маємо можливість закусити чимось солоденьким.
От щури й закушували. Так активно, що з 300 грам поправились до 500, також дожравшись, в прямому сенсі до зміни мозкової діяльності.
Деякі десерти нагадують досконалі знаряддя вбивства.
У природному середовищі щурам подібні погрози не загрожують. Зламана система винагороди, формування залежностей – доля людини. Побічний ефект цивілізації.
Єдиний захист – свідомий розум. Ми здатні усвідомити, що власне здоров’я зрештою важливіше за прибуток виробників продуктів. Зусиллям волі полагодити систему винагороди, сформувати нові харчові звички.
Тільки це тяжко. Адже в подібній боротьбі кожен із нас сам протистоїть майже всій індустрії харчування.
