Якщо хочете ввести в ступор економіста – поговоріть з ним про чайові.
Це підступна штука. Зовсім нераціональна. На якість обслуговування вони не впливають – ми платимо після їди. На майбутнє теж – люди залишають чайові у подорожах, у кафе, куди навряд чи повернуться. По суті ми просто віддаємо гроші тим, кого не знаємо і кого більше не побачимо.
Причому практика показує, що чайові дають навіть якщо сервіс виявився дуже середнього рівня. Просто тому, що так заведено. А головне – підкріплено соціальними доказами – ми знаємо, що чайові залишати треба і багато хто так робить.
Наприклад – у гардеробі на чай дають рідше. Але якщо кілька людей, що стоять переді людиною, сунуть гардеробникові в руки гроші – то він зробить те ж саме. Тому що наочний соціальний доказ — дуже потужна штука. Піти проти оточення практично неможливо. Та й не хочеться.
Класичний приклад ефекту натовпу – мова Геббельса про тотальну війну 1943 року. Він запитує у зали – чи хочуть вони війну на винищення, війну значно жорсткіша за ту, що вже йде. І тисячі людей у несамовитості кричать, що так, мовляв, хочемо. Хочемо ще тотальніше і радикальніше. Подібні за змістом ролики крутять на телебаченні Північної Кореї. Хоча якщо людей опитувати у спокійній обстановці та поодинці – вони, цілком імовірно, дадуть іншу відповідь.
Завдяки соціальним доказам процвітають секти, виникають біржові бульбашки і, звичайно, продаються товари. Перебрати з демонстрацією підтримки з боку інших неможливо. Ставите будь-які підтвердження, що прямо і побічно показують – «усі купують наш продукт».
