Мало того, що ми мріємо про найкраще майбутнє – ми до того ж переконані, що наша віра має під собою раціональну основу.
Практично будь-який студент вважає, що досягне багато чого. У перспективі малюється кар’єра топ-менеджера у великій компанії. Або власний бізнес. Можливо навіть технологічний, з наступним переїздом до Чорногорії. Впевненість зростає, якщо добре навчаєшся у хорошому ВНЗ.
Тільки швидше за все, та й то, у кращому разі, студент виросте і залишиться менеджером середньої ланки. Навіть стрімкий рух кар’єрними сходами в перші роки після ВНЗ нічого не гарантує – адже рівень старту дуже низький.
Це помилка базового відсотка – люди фокусують увагу на окремих, специфічних моментах: «ну я ж вступив до престижного закладу, мене взяли на хорошу роботу, та й взагалі я розумію швидше за начальство».
І ігнорують інформацію про загальну частоту бажаних подій. Те, що шанс пробитися до керівництва великих компаній – частки відсотка. Причому ця частка слабо залежить і від ВНЗ, і від академічних успіхів, і навіть від старань, що додаються.
Аналогічний приклад любив наводити Канеман: здається природним, що тиха, скромна і любляча книги людина працює бібліотекаром. Хоча набагато ймовірніше, що він менеджер з продажу – лише тому, що їх у тисячі разів більше.
Стеля для більшості нормальних співробітників – середній рівень. Власне, тому він і називається «середнім».
Намагатися пробити цю стелю, безумовно, необхідно. Але й – особливо після 30 – краще не будувати планів, заснованих на вірі у безперервне покращення свого майбутнього.
